Онисія Федорівна Єфремова-Дурдуківська (23.12.1869 – 25.12.1950, Прага) – громадська діячка, дружина письменника, громадсько-політичного діяча, академіка та віце-президента Всеукраїнської Академії наук Сергія Єфремова. Закінчила Київське жіноче єпархіальне духовне училище. З Сергієм Єфремовим познайомилася у 1907 році. Вони були більш ніж родичі, однаково сприймали світ. Онисія Федорівна була вірною дружиною і соратницею Сергія Олександровича, розділяла його погляди і допомагала в його громадсько-політичній діяльності. Жили вони в Києві на вулиці Гоголівській, 27 (дім знесли 1972 року). У цьому будинку на початку ХХ ст. Онисія часто улаштовувала літературно-музичні зустрічі, учасниками яких були письменники Іван Нечуй-Левицький, Леся Українка та Людмила Старицька-Черняхівська, актор Панас Саксаганський та інші. У 1917–1918 рр. Сергій Єфремов був заступником Голови Центральної Ради, Генеральним секретарем міжнаціональних справ в Уряді Української Народної Республіки. Саме він запропонував і використав назву Українська Народна Республіка, тому вважається «хрещеним батьком» УНР. Після приходу більшовиків Сергій Олександрович продовжував жити в своїй країні. Еміграція для нього було чимось на кшталт зради. За сфабрикованою справою «Спілки Визволення України» він був засуджений у 1930 р. на десять років позбавлення волі і до Києва більше не повернувся. Онисія Федорівна кілька разів відвідувала його у місцях позбавлення волі. Вони постійно листувалися. Любов до Онисії та прагнення врятувати її від арешту у 1929-1930 рр. змусили С.Єфремова визнати свою “провину” у справі «Спілки визволення України». За словами Онисії «Сергію пригрозили: якщо не підпише тих фальсифікованих паперів, необхідних слідству, то її заарештують». Знаючи, що тортури зведуть її в могилу, Єфремов, рятуючи кохану, підписав все, що від нього вимагали ‒ він визнав, що «очолював Спілку визволення України». За часів німецької окупації Онися виїхала в Прагу, де її взяла під опіку українська громада. Життя в чужій країні було для неї дуже важким. Туга за рідним краєм, відсутність близьких людей, хвороби підірвали здоров’я Онисі Дурдуківської. 25 грудня 1950 р. вона померла у повній самотності. Похоронили її на православній дільниці Ольшанського цвинтаря в Празі. Згідно з її бажанням, у домовину покійної поклали найдорожчий скарб – листи родини та Сергія Єфремова до неї, збережені щоденникові нотатки, рукописи ненадрукованих статей, сімейні фотографії та інші безцінні пам’ятки коханого друга її життя.